Поезія настрою

Читаємо разом "Кобзаря" Т.Шевченка

Вірш про перше кохання до Оксани Коваленко"Мені тринадцятий минало..."

Мені тринадцятий минало.  Я пас ягнята за селом.  Чи то так сонечко сіяло,  Чи так мені чого було?  Мені так любо, любо стало,  Неначе в бога ......  Уже прокликали до паю,  А я собі у бур'яні  Молюся богу... І не знаю,  Чого маленькому мені  Тойді так приязно молилось,  Чого так весело було?  Господнє небо, і село,  Ягня, здається, веселилось!  І сонце гріло, не пекло!  Та недовго сонце гріло,  Недовго молилось...  Запекло, почервоніло  І рай запалило.  Мов прокинувся, дивлюся:  Село почорніло,  Боже небо голубеє  І те помарніло.  Поглянув я на ягнята!  Не мої ягнята!  Обернувся я на хати —  Нема в мене хати!  Не дав мені бог нічого!..  І хлинули сльози,  Тяжкі сльози!.. А дівчина  При самій дорозі  Недалеко коло мене  Плоскінь вибирала,  Та й почула, що я плачу.  Прийшла, привітала,  Утирала мої сльози  І поцілувала ..... Неначе сонце засіяло,  Неначе все на світі стало  Моє... лани, гаї, сади!..  І ми, жартуючи, погнали  Чужі ягнята до води. Бридня!.. а й досі, як згадаю,  То серце плаче та болить,  Чому господь не дав дожить  Малого віку у тім раю.  Умер би, орючи на ниві,  Нічого б на світі не знав.  Не був би в світі юродивим,  Людей і бога не прокляв! (Друга половина 1847, Орська кріпость)

Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось...
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!

Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.

Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.

Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.

Ліна Костенко